viewpoint-east.org

Det halytjyska köket

Category: by sophie engström, Det halytjyska köket, ukraina
Tags: , , , ,

(Läsningstid: 3 minuter)

Häromdagen hittade jag en fantastiskt fin kokbok, Det halytjyska köket. Halytjyna, eller Galizien som många kallar det, är den region som förenar Ukraina och Polen. Boken är ett samarbete mellan bokförlaget Gamla lejonet och Fest, det lokala eventföretaget. Boken innehåller halytjyska recept och lokala kulturpersonligheter gör sina favoritrecept. Natalja Ivanytjuk, översättare från bl.a. norska och svenska, medverkar till exempel i boken och jag återkommer till hennes recept senare. Mellan recepten får man läsa om regionen ur olika perspektiv. Föregående postning om den okände Mozart, kommer från kokboken.

20150122_114324

Jag är ju väldigt förtjust i tomat, och kunde därför inte motstå Marjana Savkas tomatsoppa. Marjana Savka är poet och chefsredaktör på Gamla lejonet. (Du finner ingredienserna nedan.)

20150122_114746

Först kokar du en hackad lök, en hackad morot, en hackad selleri tillsammans med 1 kg kycklingvingar i vatten (c:a tre liter). Marjana använder rött kött, men vi valde kyckling. Tillsätt lite salt och lagerblad, efter smak. Koka i två timmar.

Rensa bort kycklingbenen, eller sila bort förkoket och du får en buljong.

Nu är det dags att tillsätta tomaterna. I Ukraina har vi inlagda, syrade tomater. Väldigt gott. Har aldrig sett det i Sverige, men tror det går lika bra med vanliga hela tomater (c:a 10 stycken). Du kan skålla dem om du vill, för att få bort det lite beska skalet. Jag skulle tro att man ska tillsätta citronsaft för att få fram syrligheten.

20150120_175732

Koka under tiden upp en dl ris, två potatisar och stek en hackad lök.

Tillsätt tomaten, den stekta hackade lök, det kokta riset samt den hackade potatisen i kycklingbuljonen. Smaka av med salt, peppar och garnera med basilika.

Vi stekte pannkakor till, men det går lika bra som ensamrätt.

Smaklig måltid, eller Смачного (Smatjnoho) som ukrainarna säger.

20150120_195051

Ingredienser:
(c:a 10 portioner)

1 kg kycklingvingar
1 morot
1 rotselleri
1 lök
salt
lagerblad

2 potatisar
1 dl ris
1 lök
10 syrade, eller färska, tomater
Salt
Peppar
Basilika (eller dill)

UPD: Nu kanske behöver lite extra stämning? Jag rekommenderar den här tangon från Lvivs mellankrigstid.Kompositören heter Bohdan Vesolovskyj, och jag återkommer till honom.


Ukraina – Ett mångkulturellt samhälle

Category: by sophie engström, ukraina
Tags: , ,

(Läsningstid: < 1 minut)

Årets första postning är en hyllning till det mångkulturella samhället. Ett samhälle där olika religioner, kulturer, etniciteter finner gemenskap och samhörighet. Under revolutionen i Ukraina förra året, lyckades man med detta. Redan från dag ett var revolutionen mångkulturell. Mustafa Najjem, en ukrainsk journalist med afghanskt ursprung, kallade demonstranter till Euromajdan. Det var det som blev starten på den revolution som slutligen drev presidenten ur landet. En revolution som har potential att förändra Ukraina i grunden och ge landet en möjlighet att bli demokratiskt och göra sig av med en korrupt maktapparat.

I denna video får vi möta en muslimsk bataljon som strider för Ukraina i östra delarna av landet. De strider för Ukraina för att det är i Ukraina som de bemöts som likvärdiga människor. Vi i Europa har med andra ord en del att lära av Ukraina.

Filmen är gjord av BABYLON’13


З новим роком! Happy New year! Gott nytt år!

Category: by sophie engström, photo by prallin, ukraina
Tags: , , ,

(Läsningstid: 2 minuter)

Lviv har fått sin vinterskrud och staden gör sig redo för nyårs- och julfirande. Men jag tjuvstartar ju med att fira svensk jul. I år fick jag leta extra länge för att hitta rom som inte hade ursprungsland Ryssland, men till slut hittade jag ukrainsk (!) rom. Mycket god. Undrar om den inte till och med är godare än den ryska…

SAM_4054

SAM_4057

SAM_4069

SAM_4072
En ny restaurang har i dagarna öppnat på Plosjtja rynok, marknadstorget, Pravda. Lviv Beer Theatre. Även om akustiken inte är helt lyckad, är utsikten desto mer magnifik.

Utöver det ser jag som vanligt framemot att få höra de ukrainska julsångerna. Min favorit är den mycket kända sången “Sjtjedryk” av den ukrainske kompositören Mykola Leontovytj. Den kan jag verkligen höra om och om igen.

Och här ytterligare en version.


Ukrainsk överlevnadsstrategi

Category: by sophie engström, turism, ukraina
Tags: ,

(Läsningstid: < 1 minut)

Jag blir ofta imponerad av ukrainsk påhittighet. En slags enveten överlevnadsstrategi som jag aldrig mött någon annanstans. En klurighet som jag ofta avundas ukrainarna. Som till exempel som när man behöver pengar för att göra det man vill. Istället för att beklaga sig över att alla pengar försvinner (ner i fickorna på dem som inte behöver mer) så kommer man på ett sätt skramla ihop tillsammans. Det är en kollektivism som inte längre existerar i exempelvis Sverige.

Nedan ett exempel på denna fiffighet. Man ber helt enkelt turisterna om hjälp att sprida kunskap om Lvivs förträfflighet. Och efter ett besök i Lviv  är de självfallet rätt skaffade att förstå vikten av att låta denna pärla bli känd för fler.

image


Svenskt miljöengagemang i Lviv

Category: business, by sophie engström, swedish, ukraina
Tags: , , ,

(Läsningstid: < 1 minut)

Lvivs kommunfullmäktige höll igår ett arbetsmöte med företrädare för de lokala myndigheterna och den svenska ambassaden i Ukraina. De diskuterade samarbetet mellan Sverige och staden. I synnerhet diskuterades möjligheten till samarbete inom miljöteknik och hållbar utveckling, så som att skapa ekologi- och energicenter i stan samt Forum för miljöteknik.

Vid en pressträff efter diskussionerna betonade ambassadens förste sekreterare och ställföreträdare, Henrik Norberg, det svenska stödet till Ukraina:

“En av de viktigaste sakerna för Ukraina just nu är att bli mindre beroende av utländsk energi. I detta avseende har Sverige ganska bra erfarenheter, ganska bra kunnande, och vi delar gärna med oss av den kunskapen.”

Hendrik Norberg informerade även om det kommande Svensk ukrainska Business Forum om energieffektivitet och miljöteknik som kommer att hållas i Lviv 5-6 november.


Lenin var ett tomt skal

Category: by sophie engström, ukraina
Tags: ,

(Läsningstid: 5 minuter)

En intressant och tankeväckande artikel av Serhij Zjadan. Den handlar bland annat om den ihåliga Leninstatyn i Charkiv. Myndigheterna hade lurat folket att tro att statyn på Frihetstorget i Charkiv var en äkta bronsfigur och om den vältes ner från sin pedestal, skulle den kunna skapa en krater rakt ner i tunnelbanan. Det låter kanske som en knasig lögn, något som egentligen inte skulle skapa någon större skada. Men så fungerar inte vi människor. När myndigheter ljuger för oss urholkar de oss. Vårt förtroende försvinner. Platsen i oss där förtroende skapas blir ett svart hål. Och vi vet vad svarta hål gör. Vem ska betala priset för deras lögner och hur återskapas folkets förtroende? frågar sig Zjadan.

Lenin and the void
Translated by Reilly Costigan

1 October, 13:04

Everything is different now; things will never be the same.
‘You shouldn’t be so gullible,’ sometimes I say to myself, ‘especially when you’re dealing with government officials.’ I remember one time back at the end of February we were sitting around and listening to the vice governor and some sort of architect who were insisting that it’s impossible to simply waltz over to Freedom Square and dismantle the Lenin monument because he’s too heavy—he’s made out of solid bronze, cables are hooked up to him and upon falling he could crash through the ground into the metro. They were like, ‘here are the drawings and maps, take a look for yourselves.’ In short, it’s impossible; there’s no way.

‘However, you have our word that we’ll take him down. We’ll do all the work, in a proper and civilized manner,’ they said. ‘Ok,’ we relented, ‘we also want everything to be done in a civilized manner. Go for it; dismantle the monument—we’ll be right here, waiting. Moreover, you signed a paper, made some promises and convinced us of your sincerity.’ It’d be interesting to know where that document is now. And how that architect felt when the monument fell and everyone realized that it’s empty inside. Was he surprised? Was he incredulous? Was he already well-aware of this? Well, what about their signatures, a sense of responsibility, arguments and facts? What about the architect’s conscience, if indeed he has one?

We should have gotten used to their lies long ago. They’re constantly bluffing, wheeling and dealing, trying to outsmart everyone, trying to slip by unscathed, get themselves off the hook and hang onto their cushy jobs, no matter what. In that sense the Kharkiv city council members have really distinguished themselves; they’ve had to muddy the waters and overcomplicate things so much, striking deals, making promises and lying over and over again, their each and every word being a lie, all while realizing that nobody really believes them anyway. All of that just to wind up in a wheelchair parked by the toppled, empty monument. (Translator’s Note: the Mayor of Kharkiv, Hennady Kernes, was attacked this past April; he’s currently in a wheelchair).

I’m not engaging in Schadenfreude, by no stretch of the imagination. I’m simply asking for the nth time—who’s going to take responsibility for all the misery inflicted upon Kharkiv by the government during this past winter and spring? Who’s going to take responsibility for their treachery, fear and greed? Do they actually think that in time everything will blow over and be forgotten? But it won’t just blow over. And it won’t be forgotten. Every broken promise and bluff will undoubtedly fuel an unruly crowd of deceived citizens who will simply stop listening to their leaders. What’s the point in listening to someone who doesn’t speak the truth?

Numerous times I’ve come into contact with citizens who are supposedly trying to protect monuments. Here are their arguments—nowadays statues aren’t the most important thing; taking them down won’t change a thing and our lives won’t get any better by doing so. Don’t provoke anyone; it’d be better to do something useful with your time. I wholeheartedly agree with them, since dismantling monuments doesn’t change a thing. However, it does change the underlying justification for doing so—people’s desire to cure themselves of historical and political schizophrenia and remove themselves from the twilight zone. They no longer want to live someone else’s past, someone else’s history and they’re willing to forge on, abandoning an ideology imposed upon them by someone seeking to satisfy his thirst for power.

Lately, there’s been a lot of talk about the significance of symbols and emblems and about deglorifying idols as this implies that inevitable change has taken place and totalitarianism, as a latent form of societal self-identification, has been wiped out. Instead, I’d like to put it simpler—what should have happened long ago has finally happened in Kharkiv. It just could have been done in a much easier and calmer way, leaving the disc grinders and ski masks at home. But we’re not used to taking the easy way out. Isn’t that right, Mr. Kernes? You all just have to keep playing musical chairs with different interest groups, handing out promises to certain ones without turning down others, clinging onto your posts like there’s no tomorrow and desperately trying to ride your tried and true wave of populism and political favoritism for as long as possible.

Well, it’s just that everything is different now; things will never be the same. They’ll have to deal with those they generally just ignore and take advantage of. The tide has turned for all of you, for your whole system and for every little cog in the system. We’re not only talking about trash cans where your friends from the past are being stuffed. We’re not just talking about lustration, new elections, lists and voting districts. We’re talking about how over the past year we’ve been able to see what you’re made of, what’s inside. You’re empty. There’s no trace of bronze to be found.

Serhiy-Zhadan

Serhiy-Zhadan” av Maciek KrólEget arbete. Licensierad under CC BY 2.0 via Wikimedia Commons.


Om lycka av Zjadan

Category: literature, ukraina
Tags:

(Läsningstid: 3 minuter)

Vill rekommendera en fantastisk text av Serhij Zjadan. Texten är på ukrainska och om intresse finns översätter jag den gärna.

Från TSN.UA:

“Щастя

Вони заслуговували на цю війну не більше за інших.

Я не знаю, чи була ти тут раніше, до того як почалася війна. Шкода, якщо не була. Шкода, якщо ці поля й населені пункти в тебе завжди будуть асоціюватись із вогнем та паленим залізом. Кожному з нас хочеться, аби місця, які ми любимо, любили так само й усі інші. Хоча розумію, що сьогодні багато хто запам’ятовує ці місця, всотує їх, фіксує назавжди, на решту життя, як територію смерті, територію болю, територію, про яку поза війною загалом немає чого сказати.

Натомість я тут народився й виріс, я звик сюди повертатись, я буду сюди повертатись і надалі, що б не було і як би все не склалося. Просто всі ми охоче повертаємося туди, де нам було добре. І навіть якщо нині там усе дуже погано, ми все одно тримаємося своєї пам’яті, яка єдина нас підтримує й заспокоює. Я знаю, як добре тут може бути, я пам’ятаю безліч повчальних історій, сотні веселих облич, які мені тут траплялися, саме про них мені й лишається думати, саме про них і хочеться говорити.

Як ми всі тут жили? По-різному. В містечку, де я ріс, було кілька книжкових магазинів. І кілька кінотеатрів. І різні культурно-масові заклади. Але вони всюди були, ти ж розумієш. Не думаю, що в інших маленьких містечках було якось інакше. Всюди те саме – бажання спокою, потреба впевненості, необхідність стабільності. Звісно, місцевий колорит – дикі райони, непередбачувані характери, карколомні сюжети. Але це на рівні винятків. На рівні норми – дати дітям освіту, забезпечити власний побут, брати від життя стільки, скільки зможеш підняти.

І ще, на рівні відчуттів, снів і любові – розжарене повітря літа, небо над безмежними степовими широтами, пересохлі піднебіння й колодязі, пісок і кров на зубах, простір, наскрізь прошитий вітром і наповнений сонячним світлом, ріки, які протягом року помирають і відроджуються, дороги, що навесні заростають травою, але до осені знову прокреслюються на чорних площинах ґрунту, хмари, що сунуть від Азовського моря, глина, якої так багато на берегах ставків, зелень, що виростає на руїнах гаражів та нафтобаз, тварини, що вміло й навчено оминають людей, люди, що не бояться тварин, не бояться нічого, зовсім-зовсім нічого.

Пізніше, звісно, багато чого змінювалось – змінювались міста, змінювались прапори, змінювався одяг, змінювались стосунки. Щось зникало, щось натомість з’являлось. Скажімо, зникали книжкові магазини. Зникали впевненість і стабільність. Що з’являлося натомість? Скажімо, реклама. Скажімо, багато нових, яскравих, дешевих речей. Але у всьому цьому так само не було нічого аж настільки унікального. Все те саме, та сама, притаманна будь-якій провінції наскрізна тотальна біднота, незахищеність, непотрібність.

Та сама порожнеча барвистих рекламних вивісок, той самий розлам поміж бідними й не надто бідними, те саме постійне озирання назад, спроба застигнути в часі, страх перед рухом уперед. Можливо його, цього озирання, тут завжди було дещо забагато, можливо це справді щось, притаманне лише місцевим, щось наше, що нас вирізняло, що нами керувало й що зіграло з нами, врешті, злий жарт. Триматись за минуле, не довіряти теперішньому, боятись майбутнього. З цим можна жити. Доволі спокійно й розмірено, не роблячи клопоту ні собі, ні тим, хто поруч із тобою. Адже у всьому іншому – тут усі жили так само, як і деінде. І всі вони тут заслуговували на цю війну не більше за інших. І коли сьогодні хтось буде говорити тобі, що уникнути цієї війни було неможливо – не вір. Так говорять люди, які ніколи ці місця не любили, не почували себе тут добре, не почували щасливо.

Бо що таке щастя? Щастя – це місто, його нині активно обстрілюють. Ну, ти це й без мене знаєш. Але не знаєш такої історії. Багато років тому був у мене приятель, старший за мене на кілька років. І ось він навчався в цьому Щасті в ПТУ. І розповідав нам, молодшим, фантастичні історії про своє доросле життя в Щасті, про своє щасливе життя. Про футбол, алкоголь і жінок. Особливо нам подобалось про жінок. Хотілося скоріше стати дорослими, хотілося скоріше стати досвідченими, хотілося перемог, хотілося щастя. Адже щастя не оминеш, думалося нам, щастя не оминеш.

За пару років він розбився на трасі. Ми всі стали дорослими й досвідченими. З досвідом прийшла втома, злість і зневіра. Нічого не оминеш.”